Дитячі істерики: як реагувати та заспокоїти
Не заохочуйте істерики. Адекватна поведінка під час істерики – не давати дитині те, чого вона у такий спосіб домагається.
Допоможіть дитині впоратися з її почуттями. Деякі батьки жорстоко реагують на перші гнівні вигуки дитини, не дозволяють їй висловлювати гнів або сум. Однак вираження почуттів – це не завжди істерика. Можливо, дитина сумує через те, що вже час іти додому, вона втомилася або сердиться, бо ви їй щось забороняєте. У такій ситуації обійміть дитину, проте не вмовляйте та не обіцяйте їй чогось. Адже дитина потребує мовчазної підтримки й вашої присутності.
«Заговоріть» дитину. Зміст методу простий – говоріть, говоріть і говоріть. І тоді дитина, яка хоче плакати, прислухається до вас і забуде про плач.
Знайдіть спосіб усамітнитися, якщо істерика триває довго. Глядачі лише погіршують ситуацію. Ви можете піти в іншу кімнату вдвох із дитиною, якщо без зайвих слів і емоцій будете поряд із нею, поки вона дає раду своїм почуттям.
Залиште дитину наодинці. Деякі батьки не можуть перебувати поруч із дитиною без умовлянь, нотацій і втішання. Однак ліпше віддалитися й залишити дитину на самоті. Ви її підтримали, тепер дитина має дати раду своїм почуттям. Можете сказати про це прямо: « Я розумію, що тобі важко. Але потрібно впоратися зі своїми почуттями. Заспокоїшся – приходь». Така поведінка дасть дитині змогу опанувати її емоції, навчитися приймати себе, не домагатися свого будь-якою ціною.
Не хваліть дитину за те, що вона припинила вередувати. Дитина відчуває, що істерика – потужний спосіб тиску на дорослих, і не хоче добровільно відмовитися від неї. Своєю похвалою ви ніби заохочуєте подальші істерики.
Навчіться відмовляти дитині. Відсутність заборон і обмежень створює у дитини хибні уявлення про життя. Крім того, батьківські заборони та обмеження – приклади конструктивного обстоювання своїх кордонів. Спостерігаючи за батьками і спираючись на свій досвід спілкування із ними, дитина вчиться обстоювати власні права. Істеричні діти вміють маніпулювати, проте їм важко конструктивно обстоювати себе, бо мама й тато не продемонстрували їм прикладів такої поведінки.