Дошкільник грає у війну: чи це нормально?
«Вчора на підлозі у кухні мій чотирьохрічка збив три ракети, бластером розбив декілька танків» Особливо зараз схожа поведінка дитини у нас може викликати занепокоєння: «Чи все з нею нормально? Мене аж коробить від таких ігор», «Чи не виросте агресивним?». Що ж означає дитяча гра у війну. І на що, батькам, варто звернути увагу.
- Мова дошкільника – гра. Це пов’язане із етапами формування дитячого мозку, коли рівень володіння мовою, емпатія та аналітичні здібності лише формуються. Якщо ми, дорослі, можемо висловити наші тривоги близьким і вилаятись нецензурщиною на орків, дошкільнику ці методи ще недоступні. Скоріше він виразить свої емоції через гру в танки.
- Завдяки грі дитина обробляє і виражає емоційне напруження, яке накопичується всередині. Злість, страх, сум, почуття помсти проживаються і відтворюються у грі. Вона стабілізує дитячу нервову систему. Однією з перших це відкрила Анна Фрейд серед дітей, яким довелося пережити бомбардування Лондона під час Другої світової війни. Вона помітила, що діти, у яких була можливість виразити свої тривоги у грі, мали менше страхів, а стрес від побаченого не переростав у психічну травму.
- Дитина живе у світі, де правила запроваджують дорослі. А гра – це той безпечний простір, де правила запроваджує дитина. Це процес, який вона контролює і на який може впливати. Це про відчуття влади. Гра у війну дозволяє дошкільнику приміряти на себе роль переможця. Там він може безпечно реалізувати своє бажання підірвати, зупинити і ліквідувати тих, через кого він зараз далеко від своїх іграшок або вимушений перебувати у сховищі.
- Якщо ми зупиняємо дитячу гру у війну, дитина може інтерпретувати це наступним чином: «Моя гра погана. Те, що малює моя уява, ганебно». Але ж при цьому потреба у вивільненні агресії залишається незадоволеною. Тому в майбутньому дитина може приховати від нас свої прояви вільної гри або виражати емоційне напруження через справжню агресію: бійки, лайку тощо.
- Так само, як і з використанням ножиць, нам важливо встановлювати правила, чіткі і нечисленні. Наприклад, душитися, штовхатися або цілитися одне в одного, в дорослих не можна. Або, якщо ми бачимо, що не всі учасники гри отримують задоволення від неї, ми можемо цікавитися: « Чи всім зараз подобається ця гра?»
- Дитина грає у війну не заради того, аби нанести шкоду іншим, а заради того, аби відчути себе героєм. Але є червоні прапорці, на які варто звернути увагу батькам і звернутися до спеціаліста. Якщо у грі дошкільник постійно навмисне намагається нанести фізичної шкоди іншим і отримує від цього задоволення. Якщо він намагається нанести шкоди собі (аутоагресія).
Лада Ендерсен – дитячий психолог